Вибухонебезпечна дитина

Якщо ваш син чи донька надто емоційно реагує на рутинні проблеми — плаче, кричить, лається, тупотить ногами, б’ється, кусається тощо, — ви знаєте, що таке вибухонебезпечна дитина. А дитячий психолог доктор Росс Ґрін знає, що потрібно робити, аби зрозуміти такого малюка й допомогти йому впоратися з надмірною емоційністю. Він стверджує, що таким дітям зазвичай бракує навичок гнучкості, терпимості, вирішення проблем, тож вони потребують дещо іншого підходу до виховання. Автор пропонує нову концепцію розуміння цих дітей. Він пояснює, чому традиційні методи виховання та навчання часто з не працюють із вибухонебезпечними дітьми, й дає інструкцію, що робити натомість. Читати фрагмент Рецензія Доктор Росс В. Ґрін вважається новатором у підході до виховання дітей, поведінка яких настільки складна, що тягне за собою консультації з різними фахівцями, встановлення діагнозів, лікування препаратами тощо. Однак не завжди ці зусилля батьків приносять очікуваний результат. Росс В. Ґрін пропонує підійти до цієї проблеми з іншого боку, а саме: налагодити спілкування зі своєю «вибухонебезпечною» дитиною й у його процесі визначити, а потім і вирішити проблеми, які спричинюють випадки складної поведінки. Він стверджує: ці діти не шукають уваги, не маніпулюють, не невмотивовані, а їхні батьки не пасивні й не відштовхують їх. Швидше за все, вибухонебезпечним дітям бракує деяких важливих навичок у сфері гнучкості / адаптивності, терпимості та навичок вирішення проблем, і вони потребують іншого підходу до виховання. Автор пропонує кілька варіантів співпраці з дитиною, тож батьки можуть обрати саме той, який підійде їхній родині. Теоретичні виклади ілюструються конкретними прикладами, а спостереження за описаним життям двох родин із вибухонебезпечними дітьми й за тим, як вони справляються, надихає читачів на успіх.

Завдяки експертному керівництву доктора Ґріна батьки зможуть змінити емоційне протистояння з дитиною на щирі стосунки і взаєморозуміння. Книга «Вибухонебезпечна дитина» допоможе навчитися: розуміти фактори, які сприяють епізодам складної поведінки в дітей; визначати конкретні ситуації, в яких можуть виникнути такі епізоди; зменшувати тривалість і емоційність випадків складної поведінки, а згодом і усувати їх; вирішувати проблеми спільно з дитиною та родиною (вихователями, вчителями); допомагати дитині у формуванні навичок гнучкості, вирішенні проблем і адаптації до соціального середовища.